Стаття про походження назви "Нетішин"
25 РОКІВ ТОМУ В ОСЕЛІ НЕТІШИНЦІВ ПРИЙШЛА…
1. Є В ІСТОРІЇ нашого славного міста маловідома дата: 15 квітня 1999 р. Своїм змістом вона спричинилася до скрупульозно-кардинального, щоб не сказати занадто патетично – глобального вивчення історії Нетішина і, зокрема, походження його топоніма, а точніше – патроніма.
Дата цілком ювілейна – цього числа минає 25 років, як в оселі певної кількості атомобудівців потрапила під згаданим вище числом обласна газета "Подільські вісті" із статтею Петра Макаренка "Чи справді назва Нетішин означає село-біда?" (П. П. Макаренко – в минулому член Національної Спілки журналістів України, багаторічний власкор "ПВ" по Шепетівському, Полонському і Славутському районах; покійний від 25.ІІІ. ц. р. – В.В.). Чи пам’ятають хоча б троє-п’ятеро містян цю подію? Перепрошуємо, якщо таких краєзнавців значно більше.
Ми, тобто автор цих рядків, мусимо цю якоюсь мірою аналітичну розповідь пам’ятати. Бо саме вона, а також згадані в ній варіації на тему етимології нашого топоніма-патроніма свого часу спонукали нас серйозно взятися за вивчення й редагування історії села-міста, яке стало нам рідним 1 квітня 1986 р.
Що це таки була подія – нескладно довести: нехай далеко не всі з кількох десятків тисяч мешканців старої й нової частин міста передплачували "Подільські вісті", але хто читав роздуми пана Макаренка, байдужим не залишався: публікація ентузіазму не додавала. Ще б пак…
Якби не будівництво Хмельницької АЕС, навряд, чи появилися б, нехай і в небагатьох, принаймні трьох відомих нам дослідників ще які-небудь надто вагомі підстави так глибоко вникати в історію походження назви її міста-супутника – Нетішина. Було собі село із трохи сумним ім’ям, мало свою легенду про появу згаданого імені. І вона добру сотню літ влаштовувала як селян, так і науковців-топонімістів.
Але... АЕС і Нетішин – чи це не знак долі? Тим більше, після пам’ятного 1986-го, "чорнобильського"? Саме під цим кутом розпочалося інтенсивне дослідження етимології єдиного на всю Україну у своєму варіанті топоніма. Після 1991-го проблема освіжилася патріотичною критикою на адресу чиновників партійного і радянського апарату, які (нібито) на початку 20-х років минулого століття спотворили назву села: з Нетишина (від слова тиша) зробили Нєтєшіна. А тут ще й дитячий "Соняшник" (на жаль, не пам’ятаємо року і числа) опублікував пророчу (?) "Могилу" подолянина С.В. Руданського: "Де була калина, Там нап’ята буда… На верху могили Чорнобилю груда… І димить чорнобиль, Заким запалає. І "Вічную пам’ять" Божий птах співає"... 25 серпня 1857 р.
Отож газета передавалася з рук в руки. 183 рядки "битого" (по-журналістськи – суцільного) тексту подавали нам 99 відсотків суцільного історичного нетішинського негативу. Автор, виявляється, не раз був спочатку в селі, потім в місті. Заспів такий: "Переважна більшість тих, хто приїжджає у місто енергетиків, подивовує (тобто дивується. – В.В.) його назві. Так було колись, так є нині, коли потрапляєте в полон справді гарних висотних будинків із сонячними вікнами, ходите тротуарами чистих широких вулиць, дихаєте густо настояним на ялиці повітрям, милуєтесь гарними дівчатами і жінками, які віддячують вам за увагу привітними поглядами… І все ж, і все ж…".
2. ПРАВДА, оце Авторське "і все ж…" дуже багатозначне? Бо – читаємо далі: "Як зиркнете понад головами отих справді гарних нетішинчанок і спіткнетеся поглядом об атомний блок, що за кілька кілометрів від міста, одразу появиться думка: чому таке гарне місто таку загадкову назву має?"
Далі ще хоча б з десяток рядків тексту пана Петра: "Ось так і я ще чверть віку тому, коли про атомну і в гадці ніхто не мав, з бентежним відчуттям залишав село від почутого і побаченого… Мене не дивувало те, що бідний, аж синій колгосп називався "Нове життя". А ось з назвою села… Ну, немовби навмисне, на сміх приліпили назву колгоспу до села. І я запитав головиху: "Чому село таку дивну назву має?"
– Та хто його знає! Угору ніколи глянути, а про такі дурниці думати й поготів, – почув у відповідь".
Ота цікавість, продовжує Автор, прагнення вияснити хоч щось про село завела мене у місцеву школу (ту, від якої уже давно й сліду нема, а побачити її можна лише на наших музейних світлинах; була вона зліва над дорогою, неподалік від колгоспної контори – приміщення справа. – В.В.). Петро Павлович думав, що хтось з місцевих вчителів чув щось про історію села від старожилів. І ось що йому розповіли: "Наше село у давнину було не на цьому місці, де ми сидимо, а он там, – показав рукою у напрямку Горині один з педагогів. – В урочищі Бабино, на лівому березі річки. Це кілометр-півтора звідсіля".
Колега розповідача, вгледівши, що журналіст нотує в блокнот, також переповів те, що в дитинстві чув від бабусі.
Тож далі П. Макаренко переспівує легенду про безіменного князя, карета якого потрапила в багно (треба ж такий розум мати, щоб заїхати в болото… – В.В.), неподалік села, в урочищі Бабино, на лівому березі Горині. А нам, тобто сучасникам, слід думати: попри те, що урочище мало назву – Бабино (Бабине?), а село – історичний абсурд: було безіменне. Тим часом, князівська охорона зігнала все село, аби ту карету на руках винесли з болота. (Що сталося з кіньми – невідомо. – В.В.). Відтак, трапилася нагода, й князеві розказали, що худібка з його стада, яку тут випасають (якщо в князя була худібка, то її випасали б на просторих незаболочених луках проти с. Монастирок. – В.В.), залазить у болото, і те поглинає її назавжди.
"Ось тоді (в болоті. – В.В.) й сказав князь: "Не тішить мене село…". За його повелінням люди переселилися вище, у безпечніше місце і назвали те поселення Нетішин. Ніби правдоподібно…", – резюмує гість колгоспу і школи. І наводить ще з десяток чинників, які не тішать селян: "Неврожаї, непевність у майбутньому. То війни, то напади, то Голодомор, то аж у Сибір окремих заслали. Інших постріляли. У колгоспі також ніхто не хотів працювати. І тепер нерідко та худобина голодна в надгоринські болота потрапляє. Он нещодавно за кілька секунд повне приміщення корів струмом вбило (?!). Як скажеш, що це місце для селянина благодатне?"
Далі П. Макаренко, крім своєї – "село-біда" подав ще одну, нову версію його назви, напрацьовану кандидатом історичних наук, співробітником НАН України Я.П. Гершковичем. Згідно з нею, топонім походить від українського слова "нетич". Оскільки в місцевій легенді згадується болото, постільки вчений безапеляційно заявив: "Як бачите, правильне написання назви – не "Нетішин" чи "Нетешин", а "Нетечин". Цю фразу подаємо за листом Якова Петровича до С. М. Кравчук, яка в той час була вчителькою історії і завідувала музеєм у ЗОШ №2. Цей лист-копія зберігається в Нетішинському музеї.
Охочих повністю познайомитися зі статтею, що має 25-річний ювілей, а також з іншими, які стосуються історії та етимології назви нашого чудового, Богом хранимого міста, запрошуємо: завітайте до нас, в музей – дамо прочитати. Маємо й відбиток дослідження "Не Нетішин, не Нетічин, а Нетишин" відомого у свій час краєзнавця-архівіста, фахівця з історії Хмельницької області і Поділля І.В. Гарнаги (1924–2012).
3. ЗРОЗУМІЛО: не додала нетішинцям доброго настрою стаття Петра Павловича. Тож подумалось: стаття з таким підтекстом жодним чином не може бути останньою крапкою у виясненні етимології даного топоніма. І нема жодних наукових підстав брати до уваги переказану журналістом версію про нібито князівську "крилату" фразу. Хоча нічого іншого в селі не знали. Тож навіть і музейним працівникам якийсь час не було що пояснювати відвідувачам на їх закономірне питання про назву села. А щодо його історії – це інша тема: що було – те було. І пов’язувати сумну долю села з назвою – суперечить науці і здоровому глузду.
Тим часом, поки ми заглиблювалися в десятки архівних, історіографічних староукраїнсько- і польськомовних джерел, що мали стосунок до нашого поселення, воно кращало в нас на очах і радувало його мешканців добробутом, охайністю дворів, площ і вулиць, красою вдало продуманих насаджень, клумб тощо. Уже діяли загальноосвітні, музична і художня школи, дитячі садочки, медичний і спортивний комплекси, пошта, магазини, готель… А коли наш краєзнавчий заклад відкривався і ставав до ладу, відомі вчені – друзі-кияни примудрилися використати нібито невтішну назву нашого міста в цілком неочікуваній антитезі: "Ми вражені й здивовані, Зворушені, схвильовані,.. Збентежені і втішені Цим дивом у Нетішині…" – звучало у їх вітанні з нагоди відкриття експозиції.
Пройшло небагато часу, і вдалося встановити на 99,99 відсотків, що село заснував перший тут поселенець на хитре в народному розумінні ім’я НЕТІША. Ми так і назвали нашу першу наукову "ластівку" на посаді завідуючого відділом історії: "Село заснував Нетіша…" (До походження топоніма "Нетішин"). З цим напрацюванням ми вперше у нашому науковому житті виступили на Всеукраїнській конференції "Історія міст і сіл Великої Волині в контексті регіональних досліджень", що відбулася 28-31 травня 2002 р. у м. Коростені Житомирської області. Таким чином, про захоплюючу й унікальну історію нашого села-міста дізнався провідний історичний науковий світ України.
В чому унікальність? Якщо дуже коротко, то слід сказати наступне: загалом відшукано 22 писемних і розмовних варіантів топоніма Нетішин мовами, що мали стосунок до його історії. А це, вважаємо, є своєрідним світовим рекордом і може відзначатися у відповідних книгах, зокрема в Гіннеса. Ось ці назви: Нетішин, Нетишин, Нєтишин, Нитішин, Никішин; рос.: Никишын, Никишин, Некешино, Нытишын, Нетешинъ, Нитишинъ, Нетишинъ; поль.: Netyszyn (sioło Wielibojno z Netyszynem…), Nietieszyn, Nietyszyn, Nieteszyn, Nietyszin, Nieteszin, siolo Nietoszyn, Nietosyn, Neteszyn (Mapa Folwar[ku] Neteszynskiego 1813 r.), seło Netiszyn. За кожним варіантом є документ, за винятком суто розмовного: Никішин.
Ми приглянулись до версії про незадоволення невідомого князя… – але чим: селом чи болотом? Зрештою, саме село в той час, як до нього добирався якийсь невідомий кн. Острозький, уже мусило мати назву, не могло бути безіменним. Якщо урочище мало назву, то село тим більше: бо ж тут йшлося про повинність і податки мешканців такого-то села. Якби ж сáме зауваження можновладця спричинило появу цього топоніма, то, за законами української мови, він мав би набрати форми середнього роду і звучати, можливо, як Невтішне чи Непотішне.
4. ВІДТАК, довелося вийти на версію, що в назві "Нетішин" лежить давнє слов’янське ім’я, але не Нетиша (від: нетихий), а Нетіша (такий, що, очевидно, не потішив батьків своїм народженням). Міг бути, і це швидше всього, й інший – т.зв. магічний варіант, про що скажемо далі. Щодо форми субстантивованого присвійного прикметника Нетішин, то вона як в часи Київської Русі, так і пізніше, а також і тепер на наших землях є поширеною. Наприклад, Київ – город Кия, Василів або Васильків – город Василя чи Василька, Харків – город Харка, Гриців – село Гриця, Нетішин – спочатку хутір, потім – село Нетіши. Перший поселенець на ймення Нетіша осів тут, на цих землях, і зробив собі двір, зрештою, хутір. "Чий то хутір?" – запитували, наприклад, кривинці. Хто знав, відповідав: "Нетішин". Потім ще хтось підселився поруч, і незабаром з’явилося село.
Характерно, що в ті часи багато назв поселенням давалися і ставилися як присвійні прикметники переважно у формі чоловічого роду, називного відмінка, однини. Відтак присвійний прикметник, зазвичай, субстантивувався і з іменного присудка перетворювався в іменник власної назви.
На час нашої першої публікації документально підтвердженого імені "Нетіша" як такого, що використовувалось власне на місцевих теренах, у нас не було. Ми його бачили в назві навіть не інтуїтивно, а просто логічно. Пройшло ще трохи часу, і воно знайшлось. На Міжнародній науковій конференції, присвяченій 575-ій річниці першої згадки в 1431 р. про Хмельницький (Плоскирів, Проскурів) в історичних документах, яка відбулася 12 вересня 2006 року за участю іноземних та українських науковців, істориків та краєзнавців, нам випала честь виступити з доповіддю "Нове в дослідженні етимології назви Нетішин".
Що ж було потрібно для остаточного вирішення нетішинської загадки? Це, зрозуміло, відшукати конкретні документи, де б говорилося, що ім’я першого поселенця-осадника, який і заснував село, було Нетіша. Не відомо, чи це коли-небудь трапиться. Навіть відомі панівні князівські династії, в тому числі турівсько-пінських Ізяславичів – предків магнатів Четвертинських, а також волинських Мономаховичів, від яких, згідно з львівським вченим Л. Войтовичем, пішли Острозькі-Заславські, не поспішали давати своїм новонародженим дітям християнські мена. Лише під кінець ХІV ст. прийшлі з "грецькою" (православною) релігією нові імена стають все більш популярними у правлячої верхівки.
Те ж саме стосується і простих людей: і в їхньому середовищі в цей час старозавітні і євангельські, а також грецькі і римські Мойсеї (Мусії), Іллі, Якови (Яцьки), Петри, Павли, Степани, Григорії (Грицьки), Івани, Василі, Андрії, Лукіяни (Луки), Ганни, Насті, Параски, Софії, Луцьки (Лукерії), Єлисавети тощо сильно потіснили давньоруські імена типу Приходень, Ждан, Березд, Ярош, Ярута, Ярмак, Труш, Волос, Сахно, Нерод, Мирута, Нетіша, Неждан, Ярко, Бакай, Бартош, Ягна (або Яга), Сметанка…
5. ТИМ ЧАСОМ, нам було важливо виявити в давніх документах хоча б згадку про саме це місцеве слов’янське ім’я – Нетіша, тобто знайти підтвердження, що воно ще і в ХVІ – на поч. ХVІІ ст. було у вжитку на волинських, зокрема острозьких теренах.
Зрозуміло і ще раз підкреслюємо це – дане ім’я (як і Неждан тощо) за своїм походженням було відносно рідкісним навіть в часи Русі, а також в ХІІІ – ХІV cт., бо все ж таки у переважній більшості сімей батьки, як правило, раділи й тішилися появою всякого продовжувача роду. Хіба що маля було зайвим ротом в дуже бідній сім’ї або ж рахувалося незаконно народженим, "безбатченком".
Далі, в означений час переважного панування поганських родинних традицій в слов’ян існувала група імен, в які входила заперечувальна частка "не-" з так званих магічних переконань – якщо в назву дитини закладено сумне, неприязне тощо побажання, то воно нібито діятиме якраз навпаки і захищатиме її від злих сил, наприклад, Некраш, Немил, Нерод, Нерад тощо. В цьому і була т.зв. народна хитрість. Тому ім’я Нетіша на 99 відсотків могло з’явитися саме з цих міркувань. І нібито ні сім’ї, ні селу чи місту жодної біди принести не могло, швидше навпаки. Але магічні слов’янські імена в ХV – ХVІ теж відчутно "здали позиції". Про цю особливість науково описує польська дослідниця А. Домбровська у праці "А то власне Польща… Польська мова" (Вроцлав, 1998). Зате сумнівне повір’я не говорити про новонародженого гарні слова зберігається в українців і досі.
Щодо "позитивного" імені, наприклад, Ждан, то воно в селах володінь князів Острозьких ще зустрічається в означений період десятками, причому, і в різних варіантах – Жданко, Жданець, Здан (в неграмотному перекладі з польської), Жданишин, Жданушеня, Жданученя (інколи деякі з них – прізвиська). А ось рідкісні негативні або магічні імена – Нехотен (Вельбівно), Невдаш (Берездів); нейтральні: Першута (Острог), Кудин (Мощаниця), Томило (Кривин), Мирута (Клепачі), Лада (Кустівці), Душа (Новоселиця), Сьомак (Остропіль), Милько (Нетішин).
6. ПЕРЕЧИТАВШИ низку документів, ми познайомилися з тисячами імен підданих князів Острозьких, яким належало і село Нетішин. Зрозуміло, це зовсім незначна частина тогочасного населення – в списки реєстрів, інвентарів тощо включалися голови селянських чи міщанських родин. В цьому морі імен і прізвиськ нам пощастило виловити дещо за нашою темою.
В Описах Острожчини другої половини ХVI – першої половини XVII ст. серед імен жителів Острога, що мешкали «за мостом Плескачовим (через річище Старої Вілії)», ми знайшли слова (польською мовою): «Юско Нєтосчин син», себто Юзько або Йосько (Йосип), син Нетошки. Навіть дуже ймовірно, що цей Нетошко й був тією людиною, що свого часу започаткувала наш Нетішин. Це випливає з того, що саме ім’я Нетіша досить рідкісне, і ось ми його знайшли там, де нам треба: у володіннях князів Острозьких.
У ті часи це був загально поширений звичай скорочувати імена простого люду, та навіть і князів. Зрозуміло, що батько того Йосипа мав рідкісне ім’я Нетоша або Нетіша, оскільки й варіант нашого топоніма серед 22 згаданих варіантів подається не лише, як Нетішин, але й Нєтошин і навіть Нєтосин.
Отже, ми встановили головне: ім’я Нетіша, Нетішко чи Нетошко на ту давню пору існувало. І назва нашого села походить саме від такого імені. Спочатку це був хутір Нетіши або Нетішин хутір.
Відтак, поряд з міфічною версією про невідомого князя, варто було б нашим науковцям частіше згадувати і про ту, яку в 1864 р. записав у селі чиновник Лука Рафальський, а саме, що в Нетішині «…ще пам’ятають і тепер показують місце, де жив перший тутешній поселенець».
Опрацьовуючи всі 22 варіанти назви "Нетішин", чимало уваги довелося приділити лінгвістично-фонетичним особливостям усіх цих, переважно польських різновидів. Про всі ці захоплюючі зусилля ми написали достатньо наукових праць, в т.ч.: До Дня міста "Чому Нетішин був Нетошином…" (Нове в дослідженні етимології назви "Нетішин". Спеціально для "Нетішинського вісника") від 15 вересня 2006 р.
На ілюстрації: згадка про Юска, сина Нетошки в тексті від 1603 р. (відділ рукописів Львівської Національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, архів Радзимінських, справа 181).
Василь Вихованець,
науковий співробітник
Нетішинського міського
краєзнавчого музею.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
