«Мамина хустка серцю мила…»

«Мамина хустка серцю мила…» 7 грудня-Всесвітній день української хустки.

Українська хустка ― це не лише головний убір жінки, але й важлива сімейна реліквія, яку передавали з покоління в покоління. Це давній символ жіночої душі, кохання та вірності. Ось чому День української хустки – це не просто ще одне свято в календарі, а важливий внесок у збереження та популяризацію нашого національного надбання.

Хустина супроводжувала людину протягом усього її життя. Вона як оберіг була з нею від самого народження і до останнього подиху. Застосування хустки в сімейних традиціях було досить різноманітним. Хустину використовували:

коли в родині народжувалась дитина, а також під час обряду хрещення немовляти;

коли юнак ішов до війська: на проводах мати обов’язково пов’язувала йому хустину, яка мала вберегти сина від усього лихого;

коли до молодої дівчини приходив свататись парубок: вона, на знак своєї згоди, також виносила йому хустину;

у весільному обряді….

Хустка може чимало розповісти про свою господиню: дівчина вона чи заміжня жінка, ходить вона у веселощах чи горі, зібралась до роботи чи на свято. В українських жінок були святкові хустини, в яких вони ходили до церкви, і буденні, які вони одягали, коли порались по господарству.

До Дня української хустки наша музейна колекція поповнилась цінними експонатами – хустини з «бабусиної скрині» передала до музею Юлія Зощук (Див.фото). Належали ці речі її бабусі та прабабусі, які свого часу мешкали в селі Головлі на Славутчині. «Квітчасті» екземпляри були власністю Михальчук Євгенії Антонівни (1931- 2016), а картата хустина – Михальчук Оксани Кіндратівни(1911- 1933), яка дуже рано пішла з життя, залишивши для доньки цю краплиночку пам'яті про себе.

«Мамина хустка серцю мила…» – так говорить народне прислів’я. Тож шануймо й бережімо ці скарби нашої пам’яті й національної ідентичності.

Підготували Оксана Іванець та Юлія Зощук, наукові співробітниці музею