Біле золото УКраїни
Біле золото України
Підготувала Анна Лотоцька
Український фарфор (порцеляна) і фаянс мають давню славу й історію. Великі природні багатства української землі сприяли розвитку промисловості в різноманітних напрямках і галузях. Україна з давніх-давен славилася своїми ремеслами та майстрами, кожен регіон мав своє виробництво. Правобережна частина українських земель в ХІХ ст. переважно була зорієнтована на виготовлення порцеляни та фаянсу.
Фаянс – різновид тонкої кераміки, що має щільний дрібнопористий, найчастіше білий черепок. Фаянсові вироби покривають прозорими безбарвними або кольоровими поливами. Виробництво фаянсу подібне до виробництва фарфору, відрізняється від нього в основному рецептурою формувальної маси. Фаянсові маси мають у своєму складі більше глини і менше польового шпату. Фарфор – найдосконаліший вид кераміки. Виробам з порцеляни притаманний білий, дзвінкий черепок, що просвічується в тонких місцях.
Наявність на території Правобережної України покладів вогнетривких глин, каолінів, польового шпату та кварцу, як основних складових фаянсової та фарфорової маси, сприяла виникненню в кінці ХVІІІ ст. у цьому краї фарфоро-фаянсових заводів. Найбільшого розвитку виробництво набуло на Волині. Виробництво фарфору започатковано Корецьким фаянсово-фарфоровим заводом, який діяв з 1783 по 1831 рр. На 1880-ті роки на Волині працювало вже чотирнадцять заводів. Проте, через неспроможність окремих дрібних підприємств конкурувати з більш потужними, частина з них або призупиняла свою роботу на якийсь період, або ж зовсім припиняла своє існування. У другій половині ХІХ ст. назавжди закрились заводи в таких населених пунктах Волинської губернії як Бараші, Ємільчин, Білотин, Романів, Хоровець, Киянка, Курне та Житомир. Натомість фарфоро-фаянсові заводи у Городниці, Баранівці, Довбиші, Кам’яному Броді, Полонному не лише продовжили своє існування у наступному столітті, але й значно наростили свої виробничі потужності. У першій половині ХХ ст. до виготовлення побутового фарфору долучилися заводи у Коростені та Олевську, дещо згодом – у Києві. У 1960-х роках в Україні було засновано ще ряд нових фарфорових заводів: у Полтаві, Дружківці, Сумах, Тернополі, Бориславі, Синельникові.
На Лівобережній Україні склалася зовсім інша ситуація. Широкого розповсюдження порцеляно-фаянсове виробництво у цьому регіоні не набуло, а було представлене лише кількома заводами, продукція яких зараз дуже поціновується колекціонерами. Першим порцеляновим заводом тут став завод у селі Волокитине Глухівського повіту (нині Путивльський район Сумської області).
Хоча кількість заводів порцеляни і фаянсу на Лівобережжі була невеликою, деякі з них змогли скласти гідну конкуренцію не тільки знаменитому Імператорському порцеляновому заводу в Петербурзі, а й іноземним виробникам. Практично відразу після закриття Волокитинської мануфактури її вироби стали представляти велику колекційну цінність, оскільки за недовгий час свого існування завод Миклашевського увійшов до числа найкращих виробництв того часу.
Загалом у 1913 році в Україні діяло 9 заводів з виробництва фарфорових та фаянсових виробів.
Коли Україна опинилася у складі СРСР, існуючі виробництва поступово були націоналізовані, переобладнані, також з'являлися нові підприємства. Торгівельне представництво СРСР уклало угоду на виготовлення порцелянового посуду для Туреччини і Єгипту, яку виконували Баранівський і Коростенський порцелянові, Будянський фаянсовий заводи. У 1924 році було засновано Київський експериментальний кераміко-художній завод у м. Вишневому.
Крім побутово-вжиткового виробництво порцеляни у СРСР несло ще й ідеологічне навантаження.
У повоєнні роки заводи фарфоро-фаянсової промисловості були оснащені устаткуванням автоматичної та напівавтоматичної дії, механізованими потоковими лініями, безперервно діючими конвеєрними сушарками та швидкісними печами випалу. Існуючі фабрики були перетворені на великі підприємства, у яких виробництво як посуду, так і малої пластики було поставлено на конвеєр. Але при цьому навіть у 1980—х роках великим залишався відсоток ручної праці, особливо у декоруванні посуду.В УРСР було відкрито багаті родовища каолінів, польового шпату та пегматиту.
У радянський час випуск художньої порцеляни українськими заводами становив 30 % від загальносоюзного. При цьому зростання кількості не відповідало росту якості, хоча існував контроль за якістю продукції. До кінця 1950-х років радянський порцеляновий посуд поділявся на вироби вищого, першого, другого та третього сорту. Сорт проставлявся внизу чи по боках клейма, також клейма відрізнялися за кольором - червоний, синій, зелений та чорний відповідно. З 1960-х років фарфорова промисловість випускала вироби першого (клеймо червоного кольору), другого (синій колір), третього (зелений) сорту.
Здобувши незалежність, Україна перейшла від планового до ринкового способу управління економікою. Багато підприємств України не змогли пристосуватися до ринкових відносин, збанкрутували або змінили профіль діяльності. Не стала винятком і порцеляново-фаянсова галузь. Підприємства галузі зазнають труднощів у конкуренції за якістю, ціною та зовнішнім виглядом виробів з продукцією іноземних експортерів.
Після адаптації деякий час успішно працюють такі заводи: Баранівський, Городницький, Коростенський та інші.Невеликий випуск налагоджено в Полтаві, Тернополі, Сумах. З кінця XX століття виробництво порцеляни стає все масовішим. На виробництві вводиться повна механізація.
Галузь зазнала значних збитків під час фінансової кризи 2008—2009 років.До 2013 р. в Україні залишилося три діючих порцелянових заводи (Довбиський, Дружківський і Сумський).Засилля внутрішнього ринку імпортними виробами, які завозяться в Україну за цінами, які значно нижчі від реальних, негативно позначається на реалізації продукції вітчизняних підприємств. Якість продукції знижується. Велика кількість підприємств закривається, не витримуючи конкуренції. За експертною оцінкою на внутрішньому ринку порцеляновий посуд вироблений в Україні займає лише 10-20 %.
На антикварному ринку великим попитом користуються рідкісні вироби Корецького заводу, Волокитинської мануфактури, Межигірської фаянсової фабрики. Також цінується посуд перших десятиліть Радянської влади, прикрашений пропагандистськими гаслами, портретами комуністичних вождів, агітаційна скульптура.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
