Стаття
ДВА РАЗИ НАРОДЖУЮТЬСЯ, ШІСТЬ РАЗІВ ЛИНЯЮТЬ...
Цих комах не можна не помітити! Йдучи садом чи лугом погожого літнього дня, ми їх мимоволі сполохуємо, а вони, перескакуючи з місця на місце, супроводжують нас бадьорим кортежем… Або ж іншим разом до нас десь ізвіддалік долинає їхнє мелодійне тріскотіння, чи сюркотання, без якого годі уявити найкращу пору року. Як тут не пригадати слова нашого класика, байкаря Леоніда Глібова: «У степу, в траві пахучій, Коник, вдатний молодець, І веселий, і співучий, І проворний стрибунець…» Влучна характеристика, ось тільки «співучий» тут не зовсім до ладу. Науковці стверджують, що голосу в людському розумінні слова коники не мають.
Гм. Голосу не мають, а що ж тоді ми чуємо? Виявляється, до нас долинає специфічний звук — результат роботи органів стрекотіння, по-іншому — стридуляції. «Музичні інструменти» «носить» із собою лише представник «сильної» половини коників. Один із них, прозора резонуюча мембрана, у нього більше розвинена на правому надкрилі, інший, зазубрена жилка — на лівому. Під час руху такого собі «смичка» по «скрипці» утворюється «мелодія», особлива у кожного виду. За своєю суттю вона є сигналом, який сприяє зближенню самця та самки. А ось чують ці шестиногі за допомогою слухового (тимпанального) органу, що міститься на… передніх лапках!
Личинка, проміжна стадія розвитку коника зовні нагадує дорослу комаху. Вона з’являється на світ весняною порою із яєчка, що перезимувало, і в подальшому ще приблизно 4-6 разів перетворюється — линяє, щоразу набуваючи іншого вигляду. Фази перетворення, серед іншого, відрізняються розміром та зачатками крилець. Дорослий коник має розвинуті крила. Самка від самця, крім відсутності «музичних інструментів», різниться ще й характерним стиснутим із боків яйцекладом. Припускаю, що багато таких шестиногих, які траплялися кожному з нас — це саме личинки на різних етапах розвитку.
Чимало коників — вегетеріанці, деякі живляться змішано, або ж є хижаками. Окремі види (зелений, довгохвостий, плямистий) шкодять зерновим злакам, люцерні, бобам, квасолі, овочевим культурам, винограду та ін. Загалом, коники полюють на невеликих метеликів і їх гусениць, мушок, кліщів тощо. Однак помічено, що зелений коник при нагоді живиться личинками нашого багаторічного ворога — колорадського жука. Ба, більше, шестиногий може додавати до свого раціону і яйця цього шкідника, і навіть його дорослих особин!
Вранішньою порою комахи полюбляють лежати на боку та грітися на сонечку. Ближче до вечора ці довговусі активізуються, розпочинають свої гучні концерти. Сольні виступи, присвячені майбутнім коханим, тривають до другої-третьої години ночі, а трапляється — й до світанку. Вчені помітили, що самка навіть реагує на стрекотіння самця, трансльоване через гучномовець!
Ще кілька цікавинок. Наші герої дуже чутливі до найменших коливань. Стверджується, що сидячи на травинці де-небудь поблизу Києва, коник може відчути поштовхи п’яти-шестибального землетрусу, що відбувається на тихоокеанських островах. При утриманні зелених коників в неволі у них може виявитись схильність до канібалізму. Дибка степова — один із найбільших коників (6-8 см) — майже або зовсім немає крил, живе у степах і за способом життя більше схожа на богомола, бо, як і він, полює на здобич передніми ногами.
Вчені відносять коників до ряду прямокрилих, підряду довговусих. Сукупна наукова назва цих комах — Tettigonioidea. Вона містить у собі грецьке слово τέττιξ (теттікс) — «цикада» й, очевидно, вказує на те, що коники своїми здібностями до музикування нагадують вже відомих нам шестиногих — цикад. До речі, довгі вуса коників (не коротші, а часто й довші від тіла) відрізняють їх від інших прямокрилих — саранових, у яких вуса суттєво коротші за довжину комахи (думаю, такі нам теж неодноразово траплялися у складі «кортежу»). Серед найбільш поширених коників — зелений, сірий та ін.
Низку видів коників занесено до Червоної книги України (2021) — вони рідкісні та потребують охорони. Це — пилкохвости лісовий, скіфський, Плігінського та український, вже згадана дибка степова, коник товстун, ізофії Зубовського та непримітна, фолідоптера Фрівальдського й анадримадуза Ретовського. До речі, пилкохвосту українському, який мешкає тільки на території нашої держави, Національний банк України у 2006 році присвятив пам’ятну нейзильберову монету номіналом 2 гривні!
Прямокрилі, як і багато інших комах, привертають увагу науковців здавна. Систематичні колекції цих шестиногих зберігаються в музеях, інших наукових інституціях. Невелике зібрання прямокрилих є й у Нетішинському міському краєзнавчому музеї. Воно експонується в залі «Тваринний світ». Однак, найліпше спостерігати за кониками у природі — в полі, лузі чи саду. Їхня гамірна присутність завжди оживляє ландшафт, наповнює його особливим піднесеним змістом.
Фото різних видів прямокрилих на різних стадіях розвитку — авторські.
Тарас Вихованець,
заступник директора НМКМ
з наукової роботи.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
