Нетішину 480 років

НЕТІШИНУ МИНУЛО 480 РОКІВ

Село Нетішин з давнини й до середини ХХ ст. завжди було невеликим, принаймні середньої величини. Але воно через своє розташування неподалік м. Острога не раз мало відношення до бурхливої історії великого Волинського краю і то катастрофічно потерпало від неї, то відновлювалось із руїн. Пригадую, відбувалися в нашому музеї розширені тематичні заходи з нагоди певних ювілейних дат щодо першої писемної згадки про Нетішин. Принаймні, пам’ятаю, що відзначали 470 і 475 років з цього приводу.

І ось нова дата – 480-річчя від 30 січня 1542 р. Скажемо трафаретну або банальну фразу: як скоро біжить час…

Вік нашого населеного пункту, без сумніву, більший. У розвідці «Нове в дослідженні етимології назви Нетішин» ми документально-логічно, хоча й гіпотетично, встановили ім’я засновника цього села — Нетіша, він же Нетошко. Так, в одному з документів від 1603 р., що, серед іншого, містить імена мешканців Острога, що проживали «за мостом Плескачовим», згадується «Юско Нєтосчин син», тобто Юсько або Йосько – Йосип, син Нетошки. В польській вимові Юсько – це Юзько від Юзеф, той же Йосип. Пояснюємо: в ті далекі часи існував звичай скорочувати імена не тільки простого люду, а й навіть вищих суспільних верств. До прикладу, ми встановили, що славнозвісний князь Сангушко – це пестливе ймення від литовського Санґ. А від Юска походить прізвище "Юсчук" або "Ющук". Не знаю, як нині, але колись воно було і в нашому селі Мощаниця. І здається, що про когось казали, що він – Юськів, вона – Юськова.

Батько згаданого Юська-Йосипа мав рідкісне ім’я — Нетошко / Нетоша / Нетіша. До речі, й сучасний топонім Нетішин в історичних джерелах згадується як [Нєтошин], і навіть [Нєтосин]. В копії документа про поділ маєтків кн. Острозьких у 1621 р., котра зберігається в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві, наше село подано польським варіантом «сьоло Нєтошин». Ще один список цього акту знаходиться у Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. Тут цей населений пункт представлений як «Нєтосин».

Загалом, ми відшукали 17 писемних варіантів топоніма Нетішин, що є, думаємо, своєрідним світовим рекордом і може відзначатися у відповідних книгах. Відтак, ім’я Нетіша, Нетошко на ту давню пору існувало, й назва села походить саме від такого імені. Щоправда, чи це власне той Нетошко, що мав сина Юська-Йоська, заснував дане поселення — поки що невідомо. Хоча, якщо для Юська на ту пору було років 50 (народився 1492 р.), а батькові нехай – 75, то він, себто Нетошко, цілком імовірно, міг народитися 1467 р., жити приблизно в середині ХVІ ст., коли й зафіксовано першу згадку про село. Хто ж тоді володів нетішинськими теренами? Зрештою, де ми знайшли цю першу писемну згадку про село з таким патронімом?

Давня історична доля Нетішина тісно пов’язана з князями Острозькими. Й хоча версію про котрогось із цих князів, котрий нібито в пориві невдоволення положенням села прорік нібито доленосні слова: «Воно мене не тішить», довелось рішуче відкинути, проте можна логічно, майже із 100-відсотковою ймовірністю припустити, що на 1530 р. Нетішин уже був серед князівських маєтностей і мав саме цю назву.

На згадану дату закінчилася земна дорога великого литовського гетьмана, кн. Костянтина Івановича Острозького. Коли ж у 1542 р. дійшло до певного розподілу його маєтків між спадкоємцями, село з сумною назвою "Нетішин" уже існувало і відносилося до категорії замкових сіл. І не тільки Нетішин, а й Кривин, Колом’є та ін. Після батькової смерті ним володів син, князь Ілля, про якого ми ще згадаємо нижче.

Позаяк дуже сумнівно, що молодий Ілля Костянтинович переймався заснуванням нових поселень, гадаємо, Нетішин у момент розподілу був не новим хутором, а повноцінним селом зі спадщини литовського гетьмана. Тож його історичний вік спокійно можна відраховувати від 1530 р., коли це село вже існувало і могло бути засноване підданим князя К. І. Острозького – Нетошкою. Тоді вік нашого населеного пункту від цієї – підкреслюємо: відомої дати становитиме 492 роки.

До речі, поряд із міфічною версією про невідомого князя, варто згадати і про записану царським чиновником Лукою Рафальським в 1864 р. у селі таку розповідь: в Нетішині «…еще помнят и теперь указывают место, которое занимал первый поселившийся здесь житель». Це могло трапитись, безперечно, значно раніше, ніж помер Костянтин Іванович Острозький. Тож потішимо себе можливою датою заснування нашого села, тепер міста, наприклад, 1522 роком. На ту пору Нетошкові могло бути 55 років, Юськові – 30. А "сьоло Нєтошин" станом на 2022 рік, вважаймо, має повних півтисячі літ, з чим я всіх нас вітаю. Підкреслюю, це цілком реальна річ. Тим більше, що Нетоша-Нетіша міг отримати від князя дозвіл на заснування осаду в років 25. А це 1492-й рік. Відтак, вік села з часу появи тут "первого поселившегося здесь жителя" становитиме 530 років. Чи це той Нетошко, син якого, можливо, на вимогу князя опинився в Острозі, поки що невідомо. Але що той перший житель звався Нетошко-Нетіша – факт достовірний.

Особливе піднесення роду Острозьких відбулося за князювання уже згаданого Костянтина, який у той час був одним із найвидатніших литовських полководців.

Інші яскраві постаті цієї династії — онука Костянтина Івановича, донька його сина Іллі й Беати з Костельця — Гальшка та її дядько, князь Костянтин (у хрещенні Василь) Острозький, котрі свого часу стали фундаторами Острозької академії. Князь Василь-Костянтин Костянтинович (1526 – 1608) здобув собі невмирущу славу, насамперед, як мудрий політик, меценат культури та великий захисник Православ’я на наших теренах. Заснована ним у 1576 р. слов’яно-греко-латинська академія була першим закладом такого типу в Східній Європі. Він мав трьох синів — Костянтина, Януша та Олександра. На середньому, Януші (1554 – 1620), обірвалася пряма чоловіча лінія князів Острозьких.

20 грудня 1541 р. у м. Вільно відбувся другий і остаточний поділ острозької спадщини між кн. Василем-Костянтином, який досяг повноліття, та вдовою кн. Іллі — Беатою. Ілля (1511 – 1539) був сином Костянтина Івановича від першої дружини, Тетяни Гольшанської (+1522). Друга дружина, Олександра Слуцька народила йому сина Василя-Костянтина. Ілля в лютому 1539 р. одружився з Беатою Костелецькою, й того ж року, 19 серпня, помер, зазнавши тяжкої травми на весільному рицарському турнірі з майбутнім королем Польщі Зигмунтом ІІ Августом, сином короля Зигмунта Старого. Величезними багатствами старший син 9 років володів номінально, без затвердження батькового заповіту, оскільки молодшому синові, Василю-Костянтину на день смерті батька було тільки 4 роки. Поділ же міг відбутися лише після досягнення ним повноліття, яке призначалося на 15 років.

Перший розподіл між кн. Костянтином-Василем з однієї сторони і кн. Беатою та її малолітньою донькою Гальшкою (Ельжбетою) з іншої — стався у травні 1541 року. Проте кн. Василь-Костянтин не задовольнився його результатами. Відтак, подав апеляцію до королівського суду. Після другого їх поділу, до котрого Василь-Костянтин уже не мав претензій, у січні-лютому 1542 р. відбулося введення вдови, кн. Беати та її доньки у володіння, що були їм присуджені за минулорічним грудневим поділом. І ось в акті введення знаходимо «sioło Nieteszin – сьоло Нєтешін» серед багатьох інших тогочасних населених пунктів, таких, як Вельбойно, Боришов, Грозово, Кривін, Баранє ґлови, Клепаче, Мєнкоти валаскє, Білотин валаскє, Головлє, Плоска тощо. В межах документа ці поселення згадуються 30 січня. Відтак, 30 січня 1542 р. є першою відомою на сьогодні писемною згадкою про Нетішин в історичних джерелах.

Можемо далі коротко розповісти про ще дві документальні згадки про наше село. Тим часом, назріла потреба розмежувати володіння матері й доньки. Попередні інвентарі описи 1540 – 1541 рр. усієї спадщини та згаданий акт введення були використані для поділу вже визначеної частини острозької спадщини між кн. Беатою і кнж. Гальшкою, котрий відбувся 12 травня 1542 р. і встановив межі третини володінь матері і двох третин дочки. В акті підтвердження прав Беати Острозької на маєтки покійного чоловіка з вписанням акту їх поділу в 1542 р. між нею та її дочкою Гальшкою йдеться про те, що «[…] село Розваж, село Вельбойно з Нетишином и з Соловьи […]» відійшли у володіння доньки. Інша цікава згадка датується 1546 р.

У кінці ХІХ-го – на початку ХХ ст. опубліковано частину славутського архіву кн. Сангушків, яка охоплює джерела, що стосуються князів Острозьких та Острозької волості. І ось тут є ще один документ, в котрому згадується епізод, що стосується ранньої історії Нетішина. Мова йде про судовий позов від 1546 р. польського короля Зигмунта Августа княгині Беаті Острозькій з приводу крадіжок і шкод її підданими селянами, вчинених для слуг князя Кузьми Івановича Заславського. Ось рядки з його змісту (за сучасним поданням): «Старостині (тобто дружині кн. старости. – Авт.) брацлавській і вінницькій, княгині Ілліній Костянтинівні Острозькій (тогочасний мовний зворот: жінці Іллі. – Авт.), княгині Беаті Костелецькій. Скаржився нам (королю. – Авт.) державця кам’янецький, князь Кузьма Іванович Заславський про те, що йому самому, урядникам, боярам і підданим його від тебе самої (курсив наш. – Авт.), урядників, боярів і підданих твоїх кривди і шкоди немалі діються…».

Серед різного роду перерахованих кривд – і пограбування пасік. В даному документі зазначено дев’ять випадків видирання вощини з медом з «вуликів» пана Кузьми та його підданих. Поряд з вельбівським злодієм Іваном, який нібито пробирався на князівську пасіку аж чотири рази, згадується і житель Нетішина Охрімець. Чоловік наробив шкоди для підданого кн. Кузьми, якогось Хведора Степановича: «[Він] бджіл (фактично, дупел з бджолами, по-тодішньому – бортей. – Авт.) двадцятеро видрав і знамена (знаки, клейма власності. – Авт.) соснам показив», тобто попсував ті знаки на деревах з дуплами. Можливо, стесав їх сокирою.

У цьому зв’язку варто додати, що право на  «бортне» дерево отримував той, хто відшукав бджолине гніздо й поставив на ньому відповідний знак власності – «знамено». За давньоукраїнським збірником «Руська правда» знищення такого знака зловмисником вважалося тяжким порушенням цивільного закону і вартувало йому 12 гривень, а видирання бджіл з одного дупла – 3 гривні штрафу. В період королівського позову до кн. Беати Нетішин входив у склад Великого князівства Литовського, в якому діяли юридичні норми Першого Литовського статуту від 1529 року. Стаття 13-та його передбачала відшкодування зіпсованого в який-небудь спосіб бортного дерева в розмірі копи (60 одиниць) грошів. Саме ж видирання бджіл, себто вощини з невибраним ще медом обходилось виявленому злодію в половину цієї суми.

Крали простолюдини, в т.ч. нетішинець Охрімець. Чому ж позов був до княгині Беати Острозької? Тому, що, не виключаючи подеколи можливих проявів власного, вкрай ризикованого бажання зловмисників поживитися чужим добром, вони були підданими і в першу чергу беззаперечно виконували волю своїх панів не лише в позитивних моментах, а й тоді, коли вона йшла врозріз із законодавством і могла не просто зашкодити їм, але навіть безпосередньо загрожувала їхньому життю. Чим закінчилась ця справа для давнього мешканця Нетішина Охрімця – не відомо.

Василь ВИХОВАНЕЦЬ, науковий співробітник Нетішинського міського краєзнавчого музею.