Стаття Нетішин "Село, засноване в XVII ст...."
Василь ВИХОВАНЕЦЬ,
науковий працівник НМКМ
НЕТІШИН. «СЕЛО, ЗАСНОВАНЕ В ХVІІ ст.,
МАЛО СПРАВДІ ПЕРВИННУ НАЗВУ. ЧЕРЕЗ
ТРИ ВІКИ ВОНО ВТРАТИЛО НАЗВУ…»
Історичне розслідування
КОРИСТУЮЧИСЬ давньозвісною манерою М.В. Гоголя, задамо риторичне запитання: і який же нетішинець не любить читати щось нове й цікаве про наше славне і чудове село-місто, а можна сказати – і навпаки?
30 січня 1542 р., 483 роки тому наше, на той час замкове село уперше під назвою Нетішин згадується в історичному документі «Акт введення у володіння Острозькою волостю кн. Беати та Гальшки Острозьких 1542 р.». Дата загально відома. Скільки літ було цьому поселенню на згаданий рік, і чи саме під цим антропонімом воно вже існувало до переходу у власність кн. Беати після смерті в 1539 р. чоловіка, кн. Іллі Острозького і чи завжди Нетішин був Нетішином – пропонуємо читати далі. Гарантуємо – буде цікаво. Розвідка у певному сенсі є продовженням віртуальної лекції про «Нетішинську легенду…», що недавно була опублікована вигляді віртуальної лекції у групі «Нетішинський музей» соціальної мережі Фейсбук.
Але чималий об’єм аналітичного матеріалу не дозволяв нам у повному обсязі розповісти про висновок членів експедиції НАН України від 9 січня 1999 р. щодо «наукового обгрунтування назви села» Нетішин.
Результати їх зусиль сприйняв з повною довірою і навіть захоплено та виніс на широкий – обласний загал журналіст «Подільських вістей» П.П. Макаренко. І вони варті того, щоб про них дізнатися сучасним містянам. Бо це ще одна непересічна сторінка в історичному часописі нетішинського життя.
Отож не за місцевою легендою, а нову історію заснування давнього села і наречення його просто таки чудовим і оригінальним топонімом-антропонімом-ойконімом «Нетішин» почав писати автор цих рядків 25 років тому. А конкретніше – після 15 квітня 1999 р., після того, як заслужений журналіст України П.П. Макаренко опублікував ц.ч. у «Подільських вістях» статтю з прихованим прогнозом: «Чи справді назва Нетішин означає село-біда?».
Бо хоч допис подавався із знаком «?», зміст його ряснів такими фактами, що, мовляв, годі сумніватися: Нетішин, судіть самі – біда і є. Адже біда тут була завжди… А що вже робилося в період і після жовтнево-листопадової соціалістичної революції… Один Голодомор чого вартий, а далі – репресії, війна… Колгосп бідний, аж синій, а туди ж – «Нове життя» зветься. Нестатки… Тож чи не в назві причина?
Та найцікавіше в дослідженні – «науковий висновок»: далеко не з дня заснування Нетішин був Нетішином. Цитуємо: «Село, засноване в ХVІІ столітті, мало справді первинну назву. Через три віки, а ймовірніше всього, наприкінці минулого чи на початку нинішнього воно втратило назву […]». Яку? Поки що – інтрига. Тим часом, продовжуємо цитувати статтю.
«Переважна більшість тих, хто приїжджає у місто енергетиків, подивовує (очевидно, дивується. – В.В.) його назві. Так було колись, так є нині, коли потрапляєте в полон справді гарних висотних будинків… Ходите тротуарами чистих широких вулиць… Милуєтеся гарними дівчатами і жінками, які віддячують вам за увагу привітними поглядами… І все ж, і все ж… Як зиркнете понад головами отих справді гарних нетішинчанок і спіткнетеся поглядом об атомний блок, що за кілька кілометрів од міста, одразу появиться думка: чому таке гарне місто таку загадкову назву має?» […] Цитуємо далі:
«Сьогодні Нетішин "по живому" роздертий навпіл: на місто із своїм ядерним монстром (!?), до якого привернута увага світу і в якому й досі службовці послугуються "панською мовою", і на справіку захаращене, занехаяне, відстале, забите колгоспне село. […] Як нині з отими легендами, версіями про [назву] Нетішин? Отож тепер місто-село Нетішин має і легендарну, і наукову версію свого походження. Можливо, варто повернути йому історичну назву? (курсив наш. – В.В.»
Якою ж була, на думку журналіста, історична назва? А ось уважно читайте. Автор розповість спочатку про легендарну, потім – про «наукову», яка нібито і є «первинною», історичною.
ЛЕГЕНДАРНА: кн. Острозький після того, як загрузлу в багнюці карету селяни винесли на руках, сказав: «Не тішить мене село…», тобто розміщене на лузі, в болоті. Цитуємо далі: «За його повелінням переселилися люди вище, у безпечніше місце, і назвали те поселення Нетішин. Ніби правдоподібно. Бо чимало інших чинників не тішать селян. Як колись, так і тепер. Неврожаї. Непевність у майбутньому. (Гм, і це на 8-му році омріяної, нарешті завойованої незалежності? – В.В.). То війни, то напади, то Голодомор, то аж у Сибір окремих заслали, інших постріляли. У колгоспі також ніхто не хотів працювати. І в наш час нерідко та худобина голодна в надгоринські болота потрапляє. Он нещодавно за кілька секунд повне приміщення корів струмом вбило. Як скажеш, що це місце для селянина благодатне? Отож (звернім увагу! – В.В.), задовго до будівництва атомної про село серед людей ходили різноманітні чутки. А вже як стали будувати атомну, не сподобалася назва села [Нетішин] тимчасовцям із Росії. Тож у московських "фоліантах" появилася "справжня" назва села – Нєтєшин, "исконно русская"».
Цікаве міркування: хоча назва «Нетішин» не первинна, не історична, а легендарна, тобто фальшива, усе-таки он як негативно впливає вона на побут місцевих мешканців: «задовго до будівництва атомної про село серед людей (очевидно, Солов’я, Кривина, Крупця?..) ходили різноманітні чутки». Про що? А про те, що це «місце для селянина [не]благодатне».
Далі, шановні читачі, звернемо увагу на те, як високоповажний Автор, згодившись, що «наукова» версія – вона ж нібито і є «найправильнішою», історичною, непомітно для себе зайшов у своїх висновках у цікаве протиріччя. А саме: не може легендарний, несправжній, перекручений топонім негативно впливати на «місце для селянина» з тим, щоб робити його загрозливим для життя. Бо стара, початкова назва все одно існує – у виявлених (?) науковцями «історичних документах» і «не несе [ця] назва села людям біди». Яка ж це назва?
НАУКОВА: «Тривалий час до Нетішина вчащають науковці різних рівнів: ботаніки, зоологи, екологи, археологи та інші. І кожен з них проводить дослідницьку роботу. З-поміж інших… минулого (1998-го. – В.В.) року працював [тут] співробітник відділу НАН України, кандидат історичних наук Яків Петрович Гершкович. Наслухавшись отих оповідок-легенд (?), він та його колеги не повірили ні сільським, ні отій привезеній з Москви назві [Нєтєшин]. Завершивши свою основну роботу, науковці взялися науково обгрунтувати назву села. І найпершим їх твердженням є те, що слово «нетішин» походить з українського слова «нетич», яким наші предки називали «болото», «стояча вода», «застійна вода». І це, до речі, мав би знати кожен філолог, тим паче, української мови».
Що скажемо? Фантастична «наукова» транформація! Варто вдуматись: субстантивований прикметник «нетішин», дієслово «тішити» з часткою «не» походять від понять «нетич», «болото», «стояча вода», «застійна вода».
Наступне авторське повідомлення: «Я.П. Гершкович надіслав офіційний документ – висновок експедиції про те, що найправильніша назва поселення – "Нетічин", а не Нетішин, тим паче спохаблене Нєтєшин».
Куди і кому надіслано «офіційний документ» – П.П. Макаренко не вказує. Зрештою, знаємо, що для вчительки історії С.М. Кравчук (свого часу вона завідувала музеєм у ЗОШ №2). Цей лист-копія зберігається в Нетішинському музеї. Відтак, на думку П.П. Макаренка – таку собі, ніби нейтральну і разом з тим «запитально-прогнозуючу», яка закономірно з’являється після того, «як спіткнетеся поглядом об атомний блок»: чи не всі біди й негаразди села від його легендарного, «спохабленого» імені? І чи не у зв’язку з назвою поселення «Нетішин» з’явився тут «ядерний монстр»?
ДАЛІ АВТОР з м. Хмельницького подав у своїй статті ряд фактів і роздумів на захист нібито первинної назви села – «Нетічин», звичайно, не маючи перед собою жодного історичного джерела з таким топонімом. Але його, мовляв, бачили науковці. Отже, читаємо далі:
«Тим часом, у нашій області є кілька сіл, які мають ідентичну назву. Зокрема, село Нетечинці. Подибуємо такі назви і в сусідній Білорусі, там, де здавна й понині живуть українці: Нетич, Нетечи, Нетчин та інші. Власне, у даному випадку кожна назва відповідає природним, ландшафтним особливостям місцевості. І нічого дивного чи надприродного, навіть утаємниченого в тому немає. Не несе назва села людям біди. Науковці з НАН України запропонували обгрунтовану версію назви села на основі припущень, історичних документів».
Ось тут стоп: «припущення» й «історичні документи» – що між ними спільного? Нічого. Тим більше, що жодного документа з топонімом «Нетічин» не існує у природі. Нижче подамо всі 30 варіантів ойконіма «Нетішин», що з’явилися в документах, причетних до його багаторічної історії. Але і далі – слово П.П. Макаренку:
«Село, засноване в ХVІІ столітті (фактично, в ХVІ-му, в 1542 р. уже, див. вище, фігурує з топонімом Нетішин. – В.В.) мало справді первинну назву (Нетічин. – В.В.). Через три віки, а ймовірніше всього, наприкінці минулого чи на початку нинішнього (тобто ХХ ст. – В.В.) воно втратило назву. Чи хтось свідомо відкинув, чи, можливо, по своїй освіченості перекрутив стару етимологію слова, годі сказати. Подейкують, що далася взнаки постійна русифікація цього краю: до другої світової війни у цих місцях проходив кордон. Зрештою, упродовж століть назви села перекладалися з української на російську та навпаки, навіть на польську. А новоявлені господарі з Москви у 70-х роках вирішили селу нову назву дати. Один пропонував иайбутнє місто, зрозуміло, Островським назвати, другий – Корчагінським, третій – Атомодар. Були й інші безглузді назви. А коли вже село Нетішин стало містом, та ще й обласного підпорядкування, котрийсь із московських зверхників і привіз оте, "ісконно русскоє" – Нєтєшин. Можливо, варто повернути йому історичну назву? Акценти і крапки мала б розставити міська рада». На цьому стаття закінчується.
ЖОДНИМ ЧИНОМ не хочемо кинути тінь на світлу пам’ять П.П. Макаренка, бо й ми, за «Трудовою книжкою», журналіст з 1969 р. і залишаємось ним по сьогодні, хоча, за теперішнім місцем роботи, іменуємось науковим працівником НМКМ за напрямком роботи «історія». Ми вже відзначали, що стаття старшого колеги свого часу спонукала нас до глибокого вивчення минувшини нашого славного села-міста, а також етимології (походження) й семантики (значення) його загадкового топоніма. Він же, як вдалося встановити, насправді є антропонімом або, ще більш по-науковому, посесивним ойконімом. А відтак, читаючи цілком патріотичну в українському стилі розвідку Петра Павловича, чинимо деякі, цілком наукові уточнення в його міркуваннях.
Наприклад. Якщо вже міркувати, щó на життя в селі могло мати більший вплив – «нетеча» (болото) чи «теча» (течія, річка), щоб спричинити його назву, то, поза сумнівами, Горинь зі своїми кришталевими водами, багатими рибою, мала значно більше шансів якось відобразитись в назві поселення. Але якщо цього не сталося, чому б то в болóта, що завжди пахне тухлими яйцями, перевага виявилась більшою?
Звичайно, якщо П.П. Макаренко написав, що науковці з НАН Україн на чолі з Я.П. Гершковичем «запропонували обгрунтовану версію назви села на основі припущень, історичних документів», то які підстави були у старшого колеги їм не довіряти? Ми ж прочитали майже тридцять документів, а той єдиний, унікальний, з топонімом «Нетічин» нам на очі так і не потрапив.
ЩОДО РІЗНОВИДІВ написання назви Нетішин, то на даний час маємо їх у нашому розпорядженні три десятки. І в цьому, підкреслюємо, головна його винятковість, гідна «Книги рекордів Гіннеса» або хоча б збірника «Рекордів України». Ось ці варіанти: ст.укр. мовою – Нєтишин, Нетесин, Нетишинъ (написано кирилицею, у Вільні: «село Вельбоино з Нетишиномъ»), Нетешин (так писали у 1923 р.), сучасні: Нитішин, Нетишин (пропонують деякі вчені), Нетішин; розм.: Нитишин, Никішин, Некішин; рос.: Нетишинъ, Нетешинъ, Нитишинъ; розмовні і писемно-діалектні на рос. лад: Нытишын, Никишын, Никишин, Некешино, Некешин, Нетишен; поль. мовою: siolo Nieteszin – сьоло Нєтешін (це перша згадка в 1542 р.); Nityszyn – Нітишин і Nietyszyn – Нєтишин; Netyszyn – Нетишин (у фразі: «sioło Wielibojno z Netyszynem»…); Nietieszyn – Нєтєшин; Nieteszyn – Нєтешин; Nietyszin – Нєтишін; siolo Nietoszyn – сьоло Нєтошин; Nietosyn – Нєтосин; Neteszyn – Нетешин (з: «Mapa Folwar[ku] Neteszynskiego 1813 r.»); seło Netiszyn – село Нетішин.
Саме так, останнім способом було передано звучання нашого топоніма-антропоніма польськими буквами в Первинному поборовому реєстрі Острозької волості 1604 р.: «Seło Netiszyn». Звернімо увагу: написано навіть не «сьоло», але «село»; фонетичне звучання назви передано з точністю, як кажуть, один до одного – «Нетішин», де «у» звучить як [и]. Саме так наш топонім вимовлявся по-українськи в той давній період (1604 р.) і так грамотний писар передав його на письмі польськими літерами. Саме так воно звучало і в 1542 р., коли, очевидно, вперше потрапило в документ.
Саме так літературно і документально правильно назва нашого села озвучується по-українськи і тепер. Слова «нетич», як бачимо, в корені [-тіш-] ойконіма «Нетішин» в ХVІ-му і на початку ХVІІ ст. нема й близько. Не появилась основа [нетіч-] ні у ХVІІІ, ні в ХІХ, ані в ХХ століттях.
За кожним, поданим вище графічним варіантом антропоніма, підкреслюємо, є свій документ, за винятком діалектно-розмовних: Никішин, Некішин, Не(и)тишин.
У ТОЙ ЧАС, коли ще Нетішин був просто топонімом, ми помітили в ньому ім’я Нетіша. Тож було важливо відшукати в давніх документах згадку про цé місцеве слов’янське ім’я, тобто знайти підтвердження, що воно ще в ХV – на поч. ХVІ ст. було у вжитку на волинських, зокрема острозьких теренах. А відтак, можна підставно стверджувати, що воно є базовим у появі нашого, як пишуть маститі науковці, посесивного ойконіма, іншим словом – антропоніма. Адже з цією назвою село, нагадуємо, вперше документується 30 січня 1542 р.
Зрозуміло і ще раз підкреслюємо: це ім’я (як і Неждан тощо) за своїм походженням було рідкісним навіть в часи ранньої Русі-України, а також в ХІІІ – ХІV cт. Бо все ж таки у переважній більшості сімей батьки, як правило, раділи й тішилися появою всякого продовжувача роду. Хіба що маля було зайвим ротом в дуже бідній сім’ї або ж рахувалося незаконно народженим, що теж було рідкістю. (Пригадаймо «Катерину» Т.Г.Шевченка…). Міг бути, і це швидше всього, й інший – т. зв. магічний варіант наречення імені, про що скажемо нижче.
У ХІV–ХVІ ст., в період переважного панування поганських родинних традицій в слов’ян існували імена, в які входив заперечувальний префікс [не-] з т. зв. магічних переконань – якщо в назву дитини закладено сумне, неприязне тощо побажання, то воно нібито діятиме якраз навпаки і захищатиме її від злих сил. Наприклад, Некраш, Немил, Нерод, Нерад тощо. В цьому і була т.зв. народна хитрість. Тому ім’я Нетіша на 99,9 відсотків могло з’явитися саме з цих міркувань. А відтак ні сім’ї, ні селу чи місту, в т.ч. й Нетішину жодної біди принести не могло, швидше, вважалося – навпаки. Але пов’язувати сільські історичні негаразди із змістом топоніма – суперечить науці і здоровому глузду: хіба лише нетішинці зазнали війн, голодомору і репресій? А візьмімо ту ж Прип’ять – що в цій назві загрозливе?..
Тим часом, магічні слов’янські імена в ХV – ХVІ ст. стали істотно рідкісними. Про такі імена і їх особливості науково розповіла польська дослідниця А. Домбровська. Зате сумнівне (забобонне) повір’я не говорити про новонародженого гарні слова зберігається в українців і досі. Серед рідкісних негативних або магічних імен, знайдених нами у давніх реєстрах, – Нехотен (Вельбівно), Невдаш (Берездів).
ПЕРЕЧИТАВШИ доступні нам джерела, зокрема, «Описи Острожчини другої половини ХVІ – першої половини ХVІІ ст.», «Володіння князів Острозьких на Східній Волині (за інвентарем 1620 р.)», ми познайомилися з багатьма сотнями імен підданих кн. Острозьких. Перед нами – Акт (польською мовою і він же – продубльваний кирилицею) поділу володінь В.-К. Острозького між його синами в 1603 році. Тут і знайшли ім’я Нетіша, але в записах скороченим варіантом польською: «Jusko Nietosczyn szyn» (пер.: Юско Нєтосчин шин – потрібно: син) і українською мовами: «Юско Нєтосчин син». Йдеться про платника податків Юська (Йоська), сина якогось Нєтошки. Нєтошко – це озвучене з польським акцентом українське ім’я Нетішко – Нетіша.
Щоб читач не засумнівався, чи це ім’я має стосунок до повноцінного імені Нетіша, подамо ряд подібних, у зменшено-пестливому звучанні, широко розповсюдженому в ті часи. Переглядаючи «Описи Острожчини…», знаходимо безліч імен типового в ті часи варіанту: (укр.): Тишко, Ивашко, Петрикъ, Мелешко, Бутко, Настица, Сенко, Евтушъко, Иванко, Васко, Яцко (від Яць – Яків), Мацко (від Мацей – Матвій), Жданец, Мошко, Ониско, Степанко, Сташко і ін. (Поль.): Saczko (Сачко), Olesko (Олєско), Tysko (Тиско), Mosko (Моско, правильно: Moszko – Мошко, тобто Моше, Мойсей) і ін.
Отже, батько Юська – Нєтошко-Нетішко-Нетіша, очевидно, на ту пору вже помер. Інакше був би в списках платників податків. Якщо для сина, Юська в 1603 р. було років 50, то він міг народитися (відносно дати 1603 р.) у 1553 р. Перша відома документальна згадка про село з назвою Нетішин датується 30 січня 1542 р. Якщо для Нетіши в час народження сина було років 36, то сам батько міг народитися в 1517-му р. У 20 років поставив хату недалеко від Горині, і це міг бути 1537 рік. Через п’ять років тут з’явилося ще кілька осель. І 30 січня 1542 р. вони вже фігурують в документі з першою офіційною згадкою як замкове село з уже існуючою назвою: «siolo Nieteszin» – сьоло Нєтешін, тобто по-укр. Нетішин. Це поселення, серед багатьох інших, таких, як Розваж, Плужне, Кривін, Баранє ґлови, Клепаче, Головлє, Плоска, Білотин тощо, віддавалося у власність вдові Ілліній, княгині Беаті Костелецькій і її доньці Гальшці. Документ, нагадуємо, має назву: «Акт введення у володіння Острозькою волостю кн. Беати та Гальшки Острозьких 1542 р.».
Звідки ж цей Нетіша міг тут з’явитися? На підставі згаданого вище документа за 1603 р., думаємо, що прийшов з Острога – за дозволом кн. Іллі (він помер в 1539 р. від поранення на рицарському турнірі) зайняв землю під хутір на гарному, злегка підвищеному правому березі Горині, де починається сучасна вулиця Снігурі. Зрозуміло, була в нього сім’я, діти. А син Юсько, очевидно, наймолодший згодом пішов у дідову хату в Острозі – як мовиться, сімейні обставини.
Умотивуємо ймовірність нашої версії: перший поселенець на ймення Нетіша збудував собі хутір недалеко від річки. «Чий то хутір?» – запитували, наприклад, кривинці. Хто знав, відповідав: «Нетіши» або: «Нетішин» – за схемою: хутір Івана, хутір Іванів тощо. Люди підселялись, незабаром з’явилося село – замкова, князівська власність. Отже, до з’явлення згаданого Акту в 1542 р. воно могло вже існувати 5-6 років. Це наша думка, яку виводимо з названих вище історичних дат.
Але повернімося ще раз до легенди: де воно було засноване – чи на лузі? Чи в болоті, щоб стати, «за науковим обгрунтуванням членів експедиції з НАН України», «Нетічином»? Оскільки на підтвердження цієї назви нема жодного документа – ні акта, ні реєстра, постільки беремося стверджувати, що не було в Нетіши потреби будувати хату на лузі і піддаватися смертельній загрозі від розливу весняних повеней.
Тож деталь з легенди, що перше село, до того ж безіменне, знаходилось на лузі, викликає у нас значні сумніви з огляду на природно-кліматичні і ґрунтові особливості лівого берега Горині: талі води, що заливали луки на місяць-півтора, були серйозною пересторогою до будівництва тут осель і господарських споруд.
Щодо форми субстантивованого присвійного прикметника «Нетішин», то вона як в часи Київської Русі, так і пізніше, а також і тепер на наших землях є поширеною. Наприклад, Київ – місто Кия, Василів або Васильків – місто Василя чи Василька, Харків – місто Харка, Гриців – село Гриця, Нетішин – спочатку хутір, потім – село Нетішин. Усі ці назви по-науковому іменуються посесивні ойконіми або антропоніми.
ЧИ ЦЕ БУВ ТОЙ самий Нєтоша-Нетоша-Нетіша, який, імовірно, заснував наше село і ім’я якого фігурує в нашому антропонімі? Конкретної відповіді, стовідсотково підтвердженої документами, поки що немає. Зате є інше, дуже уточнююче повідомлення про те, що антропонім Нетішин на початку ХVІІ ст. писався також Нєтошин і Нєтосин. Зокрема, у документі про поділ маєтків кн. Острозьких від 1621 р., котрий зберігається в Центральному державному історичному архіві України, у м. Києві наше село подано варіантом «sioło Nietoszyn» – сьоло Нєтошин – від імені на польський лад Нєтоша, тобто Нетіша. Ще один список цього акту поділу знаходиться у Львівській національній науковій бібліотеці України ім. В. Стефаника. В ньому наше село записане варіантом «sioło Nietosyn» – сьоло Нєтосин. Тут, за неуважністю писаря, пропущено літеру «z», яка разом з «s» становить диграф «sz» і в польській мові звучить як тверда фонема /ш/. Літера «ś» озвучується як фонема /шь/.
А в Острозі в 1603 р., як згадувалось вище в ранніх документах, жив Юсько-Йосько, син Нетіши або зменшено на польський лад Нєтоши> Нєтошки. Чи нашого Нєтошки? Навіть не дуже ризикуємо стверджувати – нашого. Адже Нетіша на польський лад іменувався Нєтоша, Нєтошко, а село Нетішин на той же польський лад і в ті ж часи писалося Нєтошин і навіть помилково Нєтосин.
Ще одного власника такого імені, за «Описами Острожчини…» та іншими доступними джерелами, в окреслений нами навколо 1542 року період ми не знайшли. Це не значить, що десь, в інших селах, його не було. Але на разі ми говоримо про того чоловіка, ім’я якого є в документі за 1603 р., а також, як саме це ім’я – Нетіша, Нєтоша-Нєтошко і Нєтоса-Нєтоско було використане у назві нашого села, принаймні, в трьох інших, згаданих вище історичних документах.
Поза сумнівами, що походження назви села ми встановили на 100 відсотків. Поданого цілком достатньо, аби стверджувати, що Нетішин, Нєтошин – це антропонім або посесивний ойконім від імені Нетіша – Нєтоша – Нєтошко чи навіть Нєтоско (тут помилка писаря).
У СВОЇХ ЗАПИСКАХ «Путешествие по Острожскому уезду […] в 1864/65 году» чиновник Лука Рафальський після відвідин с. Нетішина написав, що тут ще пам’ятають і навіть показують місце, яке займав перший житель села. На жаль, про ім’я першого осадника автор не згадав – очевидно, було само собою зрозуміло, виходячи з наведених вище документів із згадками про наш ойконім, що звався той чоловік Нетіша. Але: чи водили селяни високого чиновника на півтора кілометри вниз, через Горинь, на лівий берег, якщо перше село, за легендою і твердженням науковців з НАН України, буцімто було десь на болоті? З огляду на наші міркування щодо весняних та й дощових паводків початкове, тим більше, за легендою, безіменне поселення, вважаємо, тут з’явитися не могло. А відтак і не могло отримати назву Нетічин. Адже погоринське правобережжя – просто таки ідеальна місцевість для села.
Фото Віктора ВОЙКОВСЬКОГО.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
