Стаття
ЧИ СПРАВДІ БАБКА — ЛЕДАЧА,
І ПРО КОГО ПИСАВ ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ БАЙКАР
Зі шкільних років, а дехто — і ще молодшим пам’ятає драматичну байку про безтурботну й незапопадливу Бабку. Вона тішилася життям, скакала та співала упродовж літа, а коли повіяло холодом, прийшла просити порятунку у роботящої Мурашки. Однак, господиня відмовила ледарці й запропонувала потанцювати на холоді. Образ бабки тут зусебіч невдалий, бо ця комаха неймовірно «трудолюбива». Впродовж літа вона знищує велику кількість шкідливих шестиногих і тим стає у пригоді людині. Зрештою, бабка й не скаче, і не співає… Щось тут не все гаразд.
Іншим героєм в аналогічній повчальній історії є Коник-стрибунець, який за теплих днів «невгаваючи співав». І йому дядько Муравей в підсумку порадив танцювати «на морозі гопака»… Тут, здається, ситуація ліпша — коник і стрибає, і співає, але ж не танцює! Це все, сказати б, чіпляння до слів, адже є licentia poetica — поетична вседозволеність. У даному випадку головне — мораль. Проте виникає й закономірне запитання: яким усе-таки був первісний образ, кого ставив у негативний приклад патріарх жанру давньогрецький байкар Езоп — бабку чи коника-стрибунця?
Шкода, але початковий текст Езопових творів не зберігся. (Дехто й саму його особу ставить під сумнів, але то вже інша розмова.) Тож, розв’язання поставленої проблеми варто, принаймні, пошукати серед грецьких та латинських ремінісценцій байок — вони лінгвістично стоять найближче до оригіналу. Візьмімо, до прикладу, Базельське видання Езопових наративів, що побачило світ у 1534 році. Нам воно корисне подвійно: тексти тут опубліковано і грецькою, й латинською мовами. Отже, прототип відомих нам байок про Бабку, чи Коника-стрибунця грецькою називається «Τέττιξ καί Μύρμηκες». Останнє слово у цій фразі — Мурашки, а перше… Цикада! Цикада («Сicada») фігурує поряд й у латинському перекладі Езопівської фабули [1]. Подальші відомі нам грецькомовна та латиномовні версії теж послуговувалися «персоною» цикади, а не чиєюсь іншою [2].
Цикада, а не Бабка чи Коник-стрибунець, постають перед читачем і в українському перекладі твору, виконаному академіком Андрієм Білецьким: «Мурашки взимку сушили на сонці вогке збіжжя, коли до них підійшла голодна Цикада й попросила, щоб їй дали їсти. Тоді вони спитали її, чому вона не заготувала собі харчів улітку, а вона їм: “Мені все було ніколи, я співала”. На це Мурашки, сміючись, відповіли: “Якщо ти співала влітку, то потанцюй узимку”» [3].
Он як! Виявляється, первісним образом у славнозвісній байці була Цикада! Схоже, відомі нам класики жанру не переймалися першоджерелами, або ж просто віддавали у своїх творах головні ролі більш звичним сусідам зі світу шестиногих. А дарма! Езоп таки мав рацію, вкладаючи до уст свого персонажа слова: «Я співала!». Стверджується, що цикади — найгучніші «співаки» серед комах. З ними не рівняються ні цвіркуни, ні коники, ні інші комахи, які стрекочуть. В Індонезії та Франції спів цикад уважається красивим. Щоправда, чутні нашому вуху звуки продукують лише самці. І роблять вони це за допомогою пари випуклих пластинок — цимбалів, що є на їхньому черевці [4].
До цикадових відносять справжніх, або ж співочих цикад, а також пінявок, горбаток, справжніх цикадок та ліхтарниць. Тільки співочих цикад іменують «цикадами», а інших удостоєно більш пестливого — «цикадки» [5]. В Нетішині мені поки що трапилося зустріти принаймні два види цикадок — зелену цикадку (Cicadella viridis L.) та буйволоподібну цикадку (Stictocephala bisonia Kopp&Yonke, 1977). Остання — маловідомий, але небезпечний шкідник сільськогосподарських та садових культур.
Життя у цикад загалом доволі тривале. Так, гірська цикада (Cicadetta montana Scop.) розвивається упродовж 2-х років. Звичайна цикада (Tibicen plebejus Scop.) перед тим, як стати дорослою, проводить у землі 4 роки. А мешканка Північної Америки періодична цикада (Cicada septemdecim, по-іншому: Magicicada septendecim L.) витрачає на свій підземний розвиток аж… 17 років! Перетворившись на імаго і ставши статево зрілими, комахи живуть всього кілька тижнів [6]. Продовживши рід, вони відходять до інших світів.
В Нетішинському міському краєзнавчому музеї є сухі препарати трьох видів цикадових: пінявки слинявої (Philaenus spumarius L.), зеленої цикадки (Cicadella viridis L.) та пінявки вільхової (Aphrophora alni Fall.). Пінявки (або пінниці) отримали своє найменування завдяки непересічним здібностям їхніх личинок. Харчуючись, вони виділяють чимало рідини з умістом муцину. Личинка перетворює навколо себе цю рідину на піну, схожу до слини. Це середовище потрібне організмові, аби вберегтися від пересихання. В народі ці виділення називають «зозулиними слізками» чи «зозулиними слинками» [7].
Насамкінець, Мурашки порадили Цикаді піти потанцювати. Герої нашої розповіді хоч і не танцюють буквально, але вміють непогано скакати [8]! Недарма давня українська традиція називає цикад також… скакавками, з наголосом на другому складі [9].
Ілюстрації:
1. Грецький текст байки «Цикада та Мурашки» за Базельським виданням 1534 року.
2. Латинський текст байки «Цикада та Мурашки» за Базельським виданням 1534 року.
3. Грецький текст байки «Цикада та Мурашки» за Лондонським виданням 1682 року.
4. Латинський текст байки «Цикада та Мурашки» за Лондонським виданням 1682 року.
5. Цикадові… та інші. За книгою: Єрмоленко В. Ключко З. Визначник комах.
6. Середньоазійські цикадки та ліхтарниці. Тропічні цикади. За книгою: Жизнь животных, т. 3.
7. Зелена цикадка (Cicadella viridis L.). Фото Тараса Вихованця.
8. Буйволоподібна цикадка (Stictocephala bisonia Kopp&Yonke, 1977). Фото Тараса Вихованця.
Примітки:
1. Aesopi Phrygis fabellae graece et latine, cum aliis opusculis, quorum index proxima refertur pagella. — Basileae, 1534. — P. 218-221.
2. Mythologia Aesopica, in qua Aesopi fabulae Graeco-Latinae CCXCVII […]. — Londini, 1682. — P. 69; The fables of Aesop, adapted to the Hamiltonian system, by an analytical and interlineal translation. By J. Hamilton. — London, s. a. — P. 71.
3. Антична література: Хрестоматія / Упорядник О. Білецький. — Київ, 1968. — С. 130.
4. Жизнь животных. — М., 1969. — Т. 3: Беспозвоночные. — С. 265-266; Акимушкин И. Мир животных. Рассказы о насекомых. — М., 1975. — С. 113-114.
5. Там само. — С. 267.
6. Росс Г., Росс Ч., Росс Д. Энтомология. — М., 1985. — С. 301; Жизнь животных. — Т. 3. — С. 266; Акимушкин И. Мир животных. — С. 116; Бей-Биенко Г. Общая энтомология. — М., 1971. — С. 219.
7. Єрмоленко В. Ключко З. Визначник комах. — Київ, 1971. — С. 47; Жизнь животных. — Т. 3. — С. 267; Акимушкин И. Мир животных. — С. 117.
8. Словарь-справочник энтомолога. — М., -Л., 1958. — С. 581.
9. Словник зоологічної номенклатури (1927-1928). — Київ, 2005. — Комахи (Insecta). — С. 28.
Тарас Вихованець
